Четверг
21.11.2019
04:43
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Ноябрь 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 37
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Друзі сайту
Тибавська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

                             Я - Жінка

 

 


 

 Кожного року, весни початок має такий день, 
Коли людей вітаєм ми прекрасну половину, 
В цей день звучить на вашу честь море написаних пісень, 
Птахи для вас співають і сонце вам всміхається в погожу днину. 

 

Що ми, чоловіки, без вас вартуємо у цьому світі? 
Хто нас підтримує в скрутні життя нашого миті? 
За це ми перед вами в боргу на все життя, 
Без вашої підтримки у нас не буде майбуття.

 

Пісня  «Україночка»О. Білозір 

 

  Ведуча 1. 

              Сьогодні ми, пропонуємо вашій увазі літературно-музичну композицію «Я - Жінка»

 


Ти розумна і добра, ти весела і гарна на вроду,

Та чи знаєш дівчино, якого ти роду?

Ми жили споконвіку – над Россю, над Бугом, Славутичем ...

Ми плекали наш сад, ми творили мелодії гусельні.

Ми жили споконвік. Звались предки русинами й русами.

І сіяв Київ-град, між великими сіяв столицями.

Ярославни були у державах Європи царицями.

Дивували ми світ і соборами, й пружною крицею,

І книжками, і медом, й золотою, мов сонце, пшеницею.

Ми б далеко пішли все новими, як день, доріженьками, -

Та змагались віки із сусідами, із воріженьками.

Вміли навіть селянки читать і писать у Хмельничину,

Це Алепським Павлом. Патріарховим сином засвідчено.

 

 


Не шукаймо листівних жінок – мов листочки навіки утрачені.

Лиш пісні залишились Чураївни, братами збатрачені.

Супостати прийшли. Ми страждали, безвинно покарані.

Нам ламали хребет, виривали язик браття-Каїни,

Напували нас трійлом підступно солодкими чирами,

Нащадки Трясцю в неволі росли яничарами.

Пустоцвіти ростуть і сьогодні із доброго кореня.

Та народ не загинув, не вмерла Вкраїна нескорена,

Україна нова, незалежна ще тільки рождається.

Поезії про тебе вічно пишуть люд.

В піснях чарівних квітне образ твій

Де б не була, ти жінка, ти повсюди

Достойно творила й твориш вічно подвих свій.

Ведучий 2. 

                Старі картини доносять до нас одухотворені, просвітлені обличчя наших жінок ще від прадавніх часів і часто з книжкою в руках. Вони не тільки були дружинами високопоставлених чоловіків із українських князівських родів, шляхти та козацької старшини, а й самі були політиками, ученими, митцями. Мало того на протязі всієї історії України немало з них в культурно-освітній, політичній і навіть військовій діяльності не тільки не поступалися перед чоловіками, а й перевершували їх. Але завжди на різних життєвих шляхах і перехрестях українські жінки стояли на боці милосердя, несли велику любов і сімейне тепло.

 


Все, то нас із життям єдна,

В цьому світі

Від народження дня

До останньої миті.

Все, що вічне й нетлінне,

Що у всесвіті цінне,

Через руки жіночі

пройшло неодмінно.

 


Свята і грішна, ніжна і жагуча,

Цнотлива й пристрасна і сильна і слабка,

Ти – жінка неповторна і чарівна

Ти – жінка, вічно мудра й молода.

М»яка і владна, віддана і вільна,

Близька й далека, світла й потайна,

Ти – жінка, жінка-мати і дружина.

Безмежне море доброти й тепла

Пянка і чуйна, ліки і отрута,

Земна й небесна, горда і проста.

Ти – жінка королева, берегиня.

Мінлива, непізнана, дорога.

 

Пісня «Очарована, околдована» 

 

Ведуча 1. 

         Коли у домі важко, тоді звертаються до жінки. Коли більше не допомагають розрахунки та обчислення, коли ворожнеча та взаємне руйнування сягають межі, тоді приходять до жінки. Коли злі сили беруть гору, тоді кличуть жінку.

Воістину небесна і земна,

Заквітчана  і терном і барвінком.

Свята і грішна, рідна й чарівна,

Повіки будь, благословенна, жінко!

 


Ти не цвіт, не зоря, не сніжинка -

Це прекрасні природи витвори!

Ти – сильна слабка Жінка -

 Саме так – з великої літери!.

 

Ведуча 2. 

Одвічно стоять поряд слова: жінка-мати, жінка-сестра, жінка-дружина, розрадниця, кохана, єдина ...! Саме вона завжди і в усьому подає приклад моральності, добра.  Любові, вірності, терпіння.

 


А жінка буває так на весну схожа.

То тиха й привітна, а то й непогожа.

То скропить сльозою, то сонцем засвітить,

То прагне зими, то порине у літо

Весна у природі – це завше як диво,

Так само і жінка, буває вродлива.

Буває примхлива, буває зрадлива...

Нехай тільки кожна з них буде щаслива.

 


Із словами пошани ми звертаємось до жінок-матерів, бо шануємо маму за її ласку і любов, за недоспані ночі, і колискові пісні. За її тиху мову і лагідну вдачу, за науку.

 


Ми низько вклоняємось за ваші нестримні муки, в яких народжуються нові життя, за ваші безсонні ночі, коли ви сиділи над нашими колисками; за ваше велике терпіння, ніжні руки, гарячі серця. Здоров»я вам і щастя, любі мами.

 


Щасливий той, хто рідну матір має.

Хоч зморшки вкрили вже чоло,

На світ спокійно споглядає, незнає, що то в світі зло.

Для матері ти все дитина,

Хоч ти розрісся наче дуб,

Вона піклується тобою,

хоч в тебе сивіє вже чуб...

Ти все для матері дитина,

Ти ціль життя її і зміст,

Вона, тобі вінки зплітає,

Для тебе досягає звізд...

Вона все дбає, пам»ятає,

готовить тисячі утіх,

вона як ангел-хоронитель,

Змете з дороги зло і гріх...

 


У мами захист – оборона,

У кожну мить і вдень і вніч;

У горі поцілунок мами,

осушить сльози з твоїх віч...

Під доглядом її ти ставиш

Свій перший крок на шлях життя;

Коли шал юний тягне в пропасть,

При тобі матінка твоя!

І жертв немає завеликих,

Щоб рятувати, зберегти;

Вона для тебе все жертвує.

Її ж дитина – ти!.

А серце матері незмінне.

Його часу не знищить зуб;

Для матері ти все дитина,

Нехай і сивий в тебе чуб...

 

Пісня  «Росте черешня в мами на городі»

 

Ведуча. 1. 

  Своє уявлення про жінку-русинку, яка тисячі років творить життя, зцілює людей своєю добротою, зуміли передати в подобі Богоматері давньоруські майстри іконопису. Недаремно в культурі українського народу найбільш розповсюдженими були два мотиви. Богоматір Милування – мати. Яка пестить дитину і  Оранта Заступниця, Покровителька.

 


Як сонце світить  і гріє.

Сяє і сяє з небес

Твій погляд Діво Маріє,

Діво, Княгине чудес!

Як гожа і свіжа рожа,

Що роси живучії п»є.

Так живить, Матінко Божа,

Благословення Твоє!

Прислухайсь: мова барвиста,

Мов срібні звуки в імлі,

Це славим Тебе, Пречиста,

Ми, діти, - квіти землі!

 

Ведучий 2. 

           Поряд з з Богоматір»ю – символом найвищого і світлого – український народ шанує земну жінку, яка уособлює в собі не тільки високу культуру, а й безмежну сердечність і чулість. Ці риси українки наша жінка пронесе через всі лихоліття і бурі, на які так щедра наша історія. Визначна поетеса Олена Теліга У ХХ столітті підтвердить це:

Не зірвуться слова,

І у руці перо  не зміниться на спис,

Бо ми лише жінки.

У нас душа – криниця,

З якої ви п»єте:

Змагайся і кріпися!

 

Ведуча 1. 

     Але навіть за цих умов рабського існування українські жінки не втрачали любові до своєї землі, свого народу.

(Мелодія 1.7.)

 

Як за часів турецької неволі

Із України гнали в степ ясу,

Моїх дівчат на ринках продавали,

В гаремах марнували їх красу!

Сміявся хижо місяць-ятаган.

Тоді повстала горда Роксолана

І склав життя до ніг їй Сулейман.

 

(Мелодія 1.2. Інсценівка зустріч Роксолани з Султаном)


 

 


Жона султана. Хто згадає  - бранка?

І хто й коли дізнається про це,

Як там, в покоях плачеш ти до ранку

в рожевий шовк ховаючи лице?

Галера чорна. Хвилі за кормою.

Хтось так співає – холодно зіркам.

Твоє слов»янське личко під чалмою

І вишитий драконами рукав?

 

Ведучий 2. 

  Любити Україну завжди було справою жертовною. Скільки  найкращого цвіту принесено на вівтар цієї любові, скільки їх, Богом дарованих талантів, було замордовано гнобителями України.

         Символом нескореної України стала Ліна Костенко, поезія якої вже від ранніх віршів йшла з глибин народного життя.

 Я виростала у садах,

де груші достигали теплі,

І курявою лист пропах,

І соковиті пахли стебла.

 

Пісня «Черемшина» 

           Потужною хвилею влилася Л. Костенко в поезію «шестидесятників», її ім»я стало поруч таких молодих поетів, як І. Драч, М. Вінграновський. В. Симоненко. Але насувалися часи сумнозвісного застою. Кострубатий молоток репресій розіб»є на уламки цілісний і чистий кристал української культури 60-х років.

        У роки застою Л. Костенко пішла у внутрішню еміграцію. Понад півтора десятиліття не публікувалися її твори. А люди її чекали.

 


Чи й справді необхідно.

Щоб жінка була мужня?

Спасибі вам, спасибі за цей пріорітет,

Поетам всіх віків потрібна була муза.

А жінці хто потрібен, якщо вона – поет?

 

Хіба  дві жінки – ми – подужаєм цю зграю

Проблем і протиріч, що жалять кожду мить?

Я в неї на очах, ростерзана вмираю, -

Що їй робити, бідній? - лиш руки загулить?

 

 


 Я – жінка! Ви чуєте, люди, я – свічка,

Запалена Господом на віки.

Неправда, що я – ребро чоловіче.

Цю казку придумали чоловіки.

Я – жінка. Я – річка бурхлива й неспинна,

Що в повінь зриває верхи берегів.

Хто каже, що я підкорятись повинна

Це ще одна вигадка чоловіків.

 


Я – жінка. Природою створена пісня.

Яку чоловік заспівать не зумів.

Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє.

Я – щось незбагненне для чоловіків.

Я – жінка. Я дійсно слабка половинка.

Нехай переможцям лаврові вінки

Історію творять, звичайно мужчини,

Але лише так як захочуть жінки.

 

Пісня «Ти до мене не ходи» 

 

     Гумореска « Кафе хвилинка»

    Гумореска «Інтелігентна розмова» 

     Гумореска « Страшні знання»

 

 


А нам жінкам потрібно дуже мало:

Від радості, щоб серце заспівало.

Нам, справді, треба небагато:

Були б здорові діти, й була хата,

Щоб донечки красунями зростали,

І добре слово душу щоб зігріло,

Щоб від негоди не боліло тіло,

Щодня ми чути хочемо і зрання:

      Добридень, сонечко, моя кохана...

Щоб квіти дарували нам не тільки в свято,

Щоб друзів у житті було багато.

Нам усміх треба й сонце серед неба.

Ні, нам, жінкам, багато дуже треба.

 


Уклін тобі, мати іде

Всіх присутніх прошу встати,

Тихо йде у величній своїй сивині.

Сонцем палить. Слово ніжності і доброти «Мати»

Світлом її усміхнеться поле весні

Всі ми, всі, невсипущої матері діти

Хто б не були – хлібороб, космонавт чи поет,

Серце її наближає найдальші орбіти,

Що від землі протяглись до найдальших планет.

Доля дітей борозниться за обрії прямо

Крушить метал ... Але в час як приходить біда,

Знов на устах пролітає, мов ластівка «Мамо»

Кропить нам біль материнська цілюща вода.

Очі її нас ведуть наче вогники віщі

Черз літа, котрі крутять дорогу не раз,

Шкода лише – наші мами на світі не вічні.

Часто вони дуже швидко відходять від нас.

Руки її, щоб не гасла розрада і сміх...

Всі ми. Усі материнським теплом обогріті...

Мати іде, треба встать, це стосується всіх!

 


Руки ті! Вони вночі не сплять

Оберігаючи рожевий сон дитяти,

З віків у вічність проліта земля,

Нас на руках тримаючи як мати.

З чужих країв, вертаючи домів

Пісня далеких мандрів і розлуки,

Шануймо руки наших матерів,

Напружені, ласкаві, рідні руки.

 


Вони нас від колиски повели

І сорочки нам шили й вишивали,

І підкидали в небо нас , малих,

Щоб і в житті ми високо літали,

Ніщо не вічне, вічні матері.

Уже й тоді, як нікому стрічати,

До поки сонце сяє угорі -

Благословенна будь Многострадальна мати.

Пісня «Червона калина»

( Під мелодію читають учні вірш «Приїжджайте додому»

 


Крізь дощі, крізь сніги і тумани

Чи дороги туман обснує.

Приїжджайте частіше до мами

Повертайте в дитинство своє.

Забувайте обов»язок, втому,

Не марнуйте дрібницями дні.

Приїжджайте до рідного дому,

Розвесняйте їм душі свої.

 


Там ростуть чорнобривці та м»ята,

Де пройшли ваші дні золоті.

Лише  не можуть вам вічними стати

Руки матері – крила святі.

Щоб не мучила совість потому

Не приносьте батькам все печаль,

Бо для них ви, мов сонечка промінь,

То ж не гасніть у рідних очах.

 

 


Ця дивна жінка зіткана з любові,

Любов її живе в душі і крові

В очах, в руках, у погляді і слові

Ця дивна зінка, зіткана з любові.

Вона не так, як всі живе у світі,

Вона себе народжує щомиті

І має думи, сонцем оповиті,

Вона не так, як всі живуть у світі,

Вона росте з своєї самотині

Від матері щодня і до дитини,

А від дитини знов до дружини,

Росте вона з своєї самотини

З її долонь ростуть до неба квіти,

Випурхують немов пташенята діти.

Її любов живе до всього світу

З її долонь ростуть до неба квіти.

Благослованна ж будь, моя любове

Моє осіннє сонце калинове

Моя дитино і моя дружино

Моя трояндо і моя ожино.

 

Пісня «На долині туман» 

 

Ведуча 1.

Так порожньо в батьківській скрині,

Куди ж бо дівається наше багатство?

Жінки України, та ж ви – Господині?

Візьміть в свої руки усе  Господарство.

І зір затуманився, і візерунки,

Біда за бідою. На люд і на глину.

Жінки України, та ж ви – опікунки.

Візьміть під опіку свою Україну!

Вже іній черлений на сивій калині

Вже Альфа шукає останню Омегу.

Жінки України, та ж ви – Берегині

Дістаньте із серця свого оберега!

Хай крицею стануть. На рідному ганку.

Є Мудрість. То мудрими будуть і справи.

Жінки України та ж ви – Громадянки.

Громадьмо державу!.

 

Пісня «Горда жінка»

 

 

                                                          Розробили:

                                    вчитель світової л-ри Ливч О.В.

                                    педагог-організатор -Каліковська Л.Ю.

                                                           Підготували:

                                   Педколектив ТиБавської ЗОШ І-ІІ ст.